Цитата:
Сообщение от Дядя Миша
Чувство единства и сплоченности при подъёме флага на утренней линейке. Замечательная атмосфера крепкой пионерской дружбы на традиционных «кострах».
|
Дядя Міша, шо робиш???
Ти на мене таку ностальгію нагнав. Я згадую, сміюся, плачу одночасно...
Починаючи з третього класу, мій тато, мені завжди купував путівку в табір...
Так я від`їздив багато змін.
Досвіду було багато.
Не знаю, чим я керувався, но коли я став дорослим,
я ше вісім років, кожного літа, продовжував далі їздити на роботу по дві-три зміни в табори. На різні посади, вожатого, адміністратора, плаврука, фізрука (найчастіше) старшого вожатого...
Як я люблю ті буремні часи з мого минулого життя.
Я робив шо хотів, і робив неможливе з того шо від мене вимагали.
Я знав всі входи і виходи... Я міг привести на обід цілу корову по ціні овечки, діти в мене завжди були якісно нагодовані, і тут без питань.
Знайняти пацанят з найближчого села, шоб побілили, поштукатурили, зробили всі порядки, за ящик гурівки. Легко.
Найголовніше, творчий процес. Ми всі відривалися і креативили безкінечно.
Що було беззмінно,
то в середині зміни, я забирав в ліс все чоловіче населення табору,
всі кому 6+ йшли по дрова...
до обіду ми назбирували багато,
на наступний день найстарші то пиляли і складали ВАТРУ.
НА ЗАКРИТТЯ МИ ЇЇ СПАЛЮВАЛИ.
Я кожен рік старався зробити ше більшу ніж минулорічну...
В мене зберіглося тільки декілька фото з того часу:
Для порівняння, там двохметровий паркан
і 4 метрові ліхтарі
Збоку 6 метровий молодий каштан.
Все пізнається в порівняні.
Дядя Міша, ех, як ти мене розчулив...
Пі.Сі.
Пісня тих часів з дискотівки:
Пі.Пі.Сі.
Ні одна дитина, чуєте, ніколи не постраждала від вогню...
А зранку я все приїзжджав на згарище, набирав тачку вугілля і смажив шашлики на всю банду!
