До величних руїн...
Чотирнадцяте жовтня, день Святої Покрови, день українського козацтва, день захисника України, день створення УПА, найбільше державне свято свідомого галичанина.
Вихідний день.
Шоб таке зробити, шоб нічого не робити, і теке шо давно не робив, і шоб було цікаво..?
Правильно, вибратися з хати, десь помандрувати.
Бо позатовкаєм один другого...
Рішення спонтанне. Беру своїх, поїли і в дорогу, там скажу куди їдем...
А їдем дивитися замки.
Менше години їзди, і з високого горба, нам відкривається панорама
Старосільського замку.
З цим замком в мене завжди якісь дуже приємні асоціації. За двадцять метрів проходить залізниця, я його сто разів бачив з вікна потяга, коли їхав в гори, а гори це завжди позитив.
Ми під'їзджаємо, шукаю місце де запаркуватися. Десь з кущів, вискакує якийсь дядько в камуфляжі:
- ваші документи?
Тобто, шо значить документи, з якою метою, я шось порушив, ну і прийомчик гостей...
- Вибачте, муніципальна дружина ( шооо, муніципальна дружина в глибокому селі, та за які гроші), багато вандалів, ми самоорганізувалися, оберігаємо замок, так, (показую права) все гаразд, проїдьте сто метрів далі, там велика парковка, дякую шо приїхали подивитися, приємного дня...
Вхід, брама велетня...
За́мок у Старо́му Селі́ (Старосі́льський за́мок) — пам'ятка архітектури XV—XVII століть, розташована в селі Старе Село (Пустомитівський район, Львівська область). Перше укріплення на території Старого Села у вигляді дерев’яного замку збудовано у 1448р.
Замок завдяки своїй площі (2 га) вважається найбільшим на Львівщині.
Проходимо ворота. Замок нас зустрічає пусткою. Трава в ріст людини.
Протоптані окремі стежки, ходимо бродимо, знаходимо багато підземель, через провалля, видно величезні каземати, відкриваються цілі підвальні поверхи.
Страшно. Небезпечно, не хочеться провалитися в темну прірву. Підвалів дуже багато. Зверху видно тільки гори сміття. Сумно.
Минула велич лежить в руїнах.
Прямуємо до виходу. Голова повертається, і бачу як мури плачуть від безсилості, читаю питання,
- ну як так?:
Погода не по жовтневому холодна. Дує морозний вітер, і я веду своїх в машину пити гарячу каву з канапками, шоб зігрітися.
Але лишається шось недомовлене, шось тепле,
в той момент дикий асоціативний ряд проноситься в голові.
Дужі яскраві спогади.
Згадую як рівно десять років тому я тут фестивалив. Маленька своя компанія, збоку сотні знайомих.
Безтурботна дорослість. Коли вже є мозги і нема відповідальності.
Мої обідають, а я десь далеко, я там, десять років тому...
Цей самий ракурс мурів, вежа вечірня, але весела, в замку купа людей, і вона тішиться, шо їй нарешті приділили увагу...
Фестиваль, фестиваль:
Думи про вічне:
Хедлайнер того вечора група "Фліт":
І наступний ранок коли все так сонячно і блаженно:
На автоматі дожовую свої канапки...
На дворі холодно, а на душі так тепло...
Ми їдемо далі, шукати мушкетерів...
Продовження буде...