Підкамінь
...
свіжих вражень з вікенду було настільки багато, що я розділив матеріал на дві частини
...Покидаємо Броди і їдемо до Підкаменя.
Київська траса міняється на тернопільський шлях. Мальовничі місця. Дорога вузька, звивиста, лісові серпантини додають приємності до очікувань нового. Двадцять хвилин "польоту" і з висогого горба відкривається чудова панарома на село Підкамінь, Чортовий камінь і монастирську гору...
Паркуємося на самому чубочку біля входу.
Монастир походження дерева хреста Господнього (колишній домініканський монастир) — згромадження ченців-студитів Української Греко-католицької церкви. Розташований в селищі Підкамінь, Бродівського району Львівської області. Видатна пам'ятка архітектури XVII–XVIII ст. на теренах України. За висловом короля Яна Собеського — «Східна Ченстохова»
Я тут був багато разів.
У комплекс споруд входять:
колишній костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (1612–1695 рр., бароко)
корпуси келій
два внутрішні двори
колодязь у першому внутрішньому дворі
каплиця Св. Параскеви (арх. А Кастеллі та А Каппоні, бароко)
триаркова дзвіниця без дзвонів
службові приміщення, кухня
ораторіум
колона зі скульптурою Богородиці
оборонні мури з вежами, брамою (з 1702 р.), бастіонами.
Ноги самі прискорюються, починаємо огляд.
Лазимо по бастіонах.
Сину цікаво, бігати вверх - вниз, як по драбинці.
Заходимо в середину.
Відразу видну руку господаря.
Рівненькі доріжки, підстрижений газон, кругом ведуться реставраторсько-будівельні роботи. Монахи тримають порядок.
На тереторії панує душевна тишина.
Молимося. Темп спадає. Повільно, щоб не настрашити спокій, обходимо подвір'я.
Мури з бійницями, заглядаємо в кожну оборонну вежу. Тут так само триває реставрація...
Холодно, дуже холодно. Дує поривистий ледяний вітер і заставляє нас скорочувати програму.
Лід нападав з дерева на камінь бастіону:
Треба тікати грітися...
Але історія би була неповна...
Чортів Камінь, панорама на козацьке кладовище, фестивальне поле.
вид з монастиря:
Я вже згадував, що тут був багато разів.
Колись в Підкамені, в часи моєї буремної юності, проводився етнофестиваль.
В рік свого розквіту було двадцять тисяч гостей... Вражає...
Якраз час проведення співпадав з моїм Днем Народження.
Я кожного року приїзджав сюди і серед тисяч однодумців його святкував. Тому фестивальне поле мені дуже близьке.
Можна розказувати сотні фестивальних байок, легенд, історій, але я їх залишу собі.
Для вас декілька фото з тих часів.
атмосфера:
Головний герой:
і такий:
і я:
козацький цвинтар:
одна з моїх улюблених фоток,
тєло десь взяло коня і несеться фестивальним полем:
Набравшись нових вражень, з почуттям добре виконаної справи, ми повертаємося до дому...
буде ше...